Багато людей люблять слухати живу музику. Це може бути все, що завгодно: опери, оркестри, ансамблі та сольні виступи вокалістів. Але багато хто дуже любить саме виступи хорів, адже це завжди цікаво та захоплююче. Коли, як не під час хорового виступу, люди можуть насолодитися багатоголосним співом? Тому любителів хорових виступів можна зрозуміти. А от жителі Закарпаття, які обожнюють багатоголосі співи, люблять ходити на виступи народного хору. Яка ж історія цього музичного об’єднання? Хто входив до складу цього чудового хору? І чому він займає таку важливу роль в культурному житті Закарпаття? Про це і йтиметься у статті на сайті uzhhorod.in.ua.
Створення Закарпатського народного хору
Заслужений академічний Закарпатський народний хор – це перший в історії Закарпаття професійний колектив. Створено його було 25 вересня 1945 року в Ужгороді як Закарпатський пісенно-танцювальний ансамбль. Загалом через два роки його реорганізували й дали назву Закарпатський народний хор. Художнім керівником призначили Миколу Добродєєва, а головною балетмейстеркою вирішили зробити Валентину Ангарову. Перший концерт провели 17 вересня 1946 року. Саме ця дата засвідчила народження першого у всьому Закарпатті високопрофесійного художнього колективу. Своєрідним багатонаціональним репертуаром та високим професіоналізмом колектив дуже швидко завоював симпатії шанувальників народного мистецтва не лише в Україні, а й за її межами. Основний акцент був зроблений на країни, які є сусідами з Україною, а саме Словаччину, Угорщину, Румунію, Молдову та Чехію. У 1959 році Указом Президії Верховної Ради УРСР Закарпатському народному хору надали почесне звання “Заслужений колектив України”. До складу входять танцювальна, хорова та оркестрова групи. В один момент до колективу одноразово входило 85 артистів. У період всього творчого життя головними диригентами та художніми керівниками були досить відомі особи, такі як Петро Миколславський (був керівником 1946-1954 років), Михайло Кречко (обіймав посаду в період 1954-1969 років) та Микола Попенко (головний керівник з 1969 по 1969), що складали основу професійного хорового мистецтва Закарпаття. У період розвалу СРСР їхніми приймачами стали Орест Щербатий (вів свою диригентську діяльність з 1986 по 1992 роки), Петро Сокач (пробув на посаді 1992-1997 роки), Зеновій Корінець (з 1997 по 2002 роки), Михайло Вигула (який пробув на посаді всього чотири роки з 2002 по 2006 роки) та Наталія Петій-Потапчук (яка отримала посаду у вересні 2006 року та понад 15 років керує колективом).
Гордістю колективу є постаті, котрі своїм талантом підняли Закарпатський народний хор на високий професійний рівень. Серед них такі заслужені артисти України, як Іван Опаленик, Микола Форіш, Адольф Баглаєнко, Марія Бєлєєнко, Віктор Даньо, Борис Єрьоменко, Петро Куштан та Михайло Ходанич.
Репертуар хору
У репертуарі хору завжди були старовинні русинські, чеські, німецькі, румунські, угорські, українські та словацькі народні пісні та танці. Саме завдяки такому підходу хор і набув популярності серед країн-сусідів. Хор їздить іншими країнами, але переважно виступає в Україні. Як зізнаються самі артисти, саме українці є найвідданішою публікою, яка завжди зустрічає їх із розкритими обіймами.
Навіть у XXI столітті хор вважається єдиним професійним колективом у всій Україні, який пропагує та збагачує не лише українську пісенну та хореографічну культури, а й мистецтво національних меншин Закарпаття. Візитними картками колективу стали такі твори як “Ой на плаю вівці пасуть”, “Гей, на високій долині”, “Верховина, свитку ти наш”, хореографічні картини “Березянка”, “Тропотянка”, “Вівчарі на гірській долині”. За роки свого існування музичний колектив випустив 11 грамплатівок та 3 компакт-диски. Також хор був неодноразово помічений на українському, німецькому, чеському радіо та телебаченні. Про хор свого часу зняли цілих 4 документальних фільми.
Проблеми, з якими стикається хор у XXI столітті
Головною проблемою хору є низькі зарплати. Через це люди дуже швидко йдуть з колективу, особливо це стосується молодих людей. Звичайно ж, молоді хлопці та дівчата хотіли б мати після закінчення коледжів роботу, яка гідно оплачується. Але, на превеликий жаль, на відміну від артистів театру та бібліотечних працівників, артисти таких концертних організацій як хор не отримують доплати за вислугу років, додаткові гроші для оздоровлення чи іншу хоч якусь матеріальну допомогу. Тут зробити нічого неможливо, але, напевно, саме через це в хорі зібралися справжнісінькі фанатики своєї справи, що допомагає у розвитку музичного колективу. Усіх разом учасників хору об’єднує аж ніяк не любов до грошей, а до народних пісень та танців.
Сучасні реалії хору
Закарпатський народний хор постійно працює над собою та прагне допомогти людям. Наприклад, у січні 2024 року хор виступав із відкритим концертом в одному із супермаркетів Ужгорода. Таким чином колектив укотре приєднався до волонтерських благодійних ініціатив.
Як сказала головна диригентка Наталія Петій-Потапчук, велика частина концертів Закарпатського народного хору, навіть ті, що проводилися за кордоном, має благодійну складову.
Програма того дня була різноманітною. Від хору можна було почути як патріотичні пісні, так і народні. Багато людей просили повторити деякі пісні, а хор із великим задоволенням це робив. Прикладом є знаменитий “Щедрик” композитора Миколи Леонтовича, який звучав за виступ разів шість.
За півторагодинний виступ учасникам Закарпатського народного хору вдалося зібрати 48 тисяч гривень. Усі кошти було передано волонтерам. Загалом хор живе, процвітає та намагається допомогти людям не лише заспокоївши їх співом, а ще й проводячи такі благодійні концерти.
Звичайно ж, на перший погляд, діяльність хору може здатися незначною і не надто важливою. Але феномен полягає в тому, що варто йому щось зробити не так, як починається дуже сильний резонанс у суспільстві. Тому хор завжди повинен залишатися духовним орієнтиром, чистим джерелом і стрижнем, на який кожен може спертися. А це, звичайно, вимагає вдумливого, обережного підходу до репертуару, ретельного підбору кадрів та злагодженої командної роботи. Без труднощів нікуди, але ні самі учасники музичного об’єднання, ні диригент ніколи не впадають у відчай. Вони намагаються зберегти автентичність у піснях, танцях та манері виконання. Хор щосили намагається передати всі ті традиції та духовні стани, які залишилися на Закарпатті від предків. Безумовно, така справа потребує постійного професійного вивчення та постійного вдосконалення. Звичайно ж, всі учасники розуміють, що час не стоїть на місці й все дуже швидко змінюється, а тому колектив потребує перезавантаження. Деякі експерименти, використання різних форм та засобів висловлювання безумовно допоможуть колективу залишатися на плаву. Адже кожен у такій діяльності знає, що чим менша дистанція між глядачем та артистом, тим більше аудиторія може зрозуміти, що їй хочуть передати.
