Йосип Баглай відзначався особливою принциповістю й послідовністю у відстоюванні українських цінностей, найважливішою з-поміж яких для нього була українська мова, пише сайт uzhhorod.in.ua. Також його звуть літописцем закарпатського театру, адже він його просто обожнював. Про гідного сина України розказує uzhgorod.net.ua
Педагогічна карʼєра
Йосип Олексійович Баглай народився 21 червня 1932 року в містечку Комарне, що на Львівщині, в родині Юлії Василівни та Олекси Михайловича Баглаїв, людей чесних і працьовитих.
Закінчивши відділення класичної філології факультету іноземних мов Львівського державного університету імені Івана Франка, Йосип Баглай у 1957 році починає свою наукову-педагогічну діяльність на кафедрі класичних мов Ужгородського державного університету поряд із такими відомими педагогами, як Василь Сулінчак, Андрій Ігнат та Юрій Сак. Працював спершу рядовим викладачем, згодом — старшим викладачем. Паралельно займався науковою роботою, вінцем якої став успішний захист кандидатської дисертації «Засоби комізму в комедіях Арістофана» з присвоєнням наукового ступеня кандидата філологічних наук.
З 1965 року Йосип Олексійович був доцентом одного з наймолодших вишів України — Ужгородського державного університету. Працювати доводилося на різних кафедрах: класичних мов, теорії та іноземної літератури, загального і словʼянського мовознавства. Усюди він знаходив однодумців і завжди виявляв повагу і доброзичливість у ставленні до студентської молоді, поєднану з такою ж вимогливістю.
Головне призначення вченого
Сьогодні вже ніхто достеменно не скаже, у підготовці скількох тисяч різних фахівців із вищою освітою брав діяльну участь вчений і педагог. Та й не в арифметиці суть справи. Важливо те, що переважна більшість випускників полишила стіни своєї альма-матер небайдужими до рідного слова, до літературних надбань, до землі предків та їхньої героїчної та трагічної історії. І в цьому значна заслуга Йосипа Баглая, котрий у різні роки вів курси латинської мови, сучасної польської мови, античної літератури, літератури середніх віків і Відродження, літератури XVII століття, історії англійської літературної критики, історії українсько-англійських та англійсько-українських літературних взаємин, основ римського цивільного права. Але він завжди памʼятав про рідну мову, українське красне письменство, культуру великого народу. Запалити інших може лише той, хто сам горить великим полумʼям любові до рідної батьківщини, бо, як казав великий Кобзар: «Раз добром нагріте серце вік не прохолоне».
Захоплення театром
Паралельно із педагогічною і науковою діяльністю Йосип Баглай активно включається в громадсько-політичне і культурно-мистецьке життя Закарпаття. Зокрема, він чимало зусиль і енергії впродовж десятиліть віддає вивченню й аналізові здобутків та невдач мистецького колективу Закарпатського українського музично-драматичного театру. Докладніше про історію цього театру читайте в статті.
Його перу належить понад сотня різних статей з історії театру на Закарпатті, рецензій на вистави, нарисів про режисерів, художників театру, артистів: Миколу Садовського, Олександра Загарова, Юрія-Августина Шерегія, Миколу Аркаса, Іванну Іваницьку, Ярослава Геляса, Федора Манайла, Миколу Манджуло, Олексу Корнієнка, Марію Сочку, Василя Левкулича, Андрія Вертелецького, Степана Усика та інших.
Йосип Баглай створив своєрідний театральний літопис краю. За рішенням журі Спілки театральних діячів України на чолі з Лесем Танюком від 22 березня 1993 року йому присуджено премію Спілки театральних діячів України в галузі театрознавства і театральної критики «за багаторічну плідну роботу з розвитку та пропаганди театрального мистецтва» із врученням диплома.
Постійне відчуття особистої причетності до духовних цінностей українського народу, турбота про збереження набутків минулого і розвиток молодих паростків національного відродження на сучасному етапі — прикметна особливість характеру Йосипа Баглая. Тому й не дивно, що він був одним з ініціаторів святкування 70 і 75-річчя українського професійного театру на Закарпатті, «Руського театру товариства «Просвіта» (1991, 1996), 110-річчя театральної діяльності Миколи Садовського, 85 і 90-річчя від дня народження Юрія-Августина Шерегія у Великому Бичкові, Ужгороді й Дусино.
Боротьба за українську мову
Коли національно свідома громадськість України піднялася на боротьбу за права в Україні української мови та за надання їй статусу державної, доцент Йосип Баглай разом із професором Павлом Чучкою виступив в газеті «Літературна Україна» (від 24 листопада 1988 р.) зі статтею «Туг потрібен буде детальний кодекс». Передрукована в газеті «Радянський студент», ця стаття викликала бурхливу реакцію шовініста Аскольда Кисельова. Він своєю чергою написав статтю «Такий детальний кодекс не потрібен» у газеті «Ужгородський університет». Результатом названих публікацій була тривала мовна полеміка на сторінках багатотиражки, що стала значним поштовхом до пробудження національної свідомості в широких верствах населення Ужгорода й області.
Ставши раз на захист прав української мови та її державного статусу, Йосип Баглай послідовно виступав на сторінках обласної та республіканської преси з патріотичними та високо кваліфікованими статтями.
Він був одним із членів ініціативної групи з проведення установчої конференції обласної організації Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Беручи активну участь у становленні товариства, він одночасно вже на його першому засіданні порушує питання про створення крайової організації Народного Руху, пропонуючи на посаду голови оргкомітету поета Петра Скунця. Серед членів ініціативної групи був також Йосип Баглай, який блискучим вступним словом відкрив Установчу конференцію обласного Руху в будинку культури Облпрофради.
Активна громадянська позиція
Не обійшлося без активної участі Баглая й у відродженні крайового товариства «Просвіта». Взагалі, Йосип Олексійович належить до тих людей, котрі не лише висувають ініціативи, подають ідеї, а й докладають усіх зусиль, аби втілити їх у життя. Зокрема у крайовій «Просвіті» він був заступником голови товариства та головою театральної комісії.
Йосип Баглай був одним із головних ініціаторів створення координаційної ради українських товариств, організацій і партій Закарпаття. Він тривалий час був першим секретарем цієї ради та готував чимало ухвал, постанов і звернень у різні інстанції обласного і державного рівнів.
Також Йосипу Баглаєві належить ціла низка блискучих статей із питань політології та літературознавства. Назвемо хоча б такі, як «Не в свої сани не сідай», «Статут СНД — чи потрібен він Україні», «Держава Україна чи Українська національна держава?» «Сорок літ, мов коваль, я клепав їх серця і сумління», «Іван Франко — речник української національної ідеї та багато інших.
До цього слід додати десятки рецензій, відгуків і нарисів про культурно-освітню і поетичну діяльність Петра Пойди, Кирила Галаса, Юрія Сака, Андрія Ігната, Марії Петрашко, Олега Ольжича, Андрія Гарасевича, Карла Копинця, Василя Кузана та інших.
Йосип Баглай був безмежно закоханий в українську поезію. Упродовж кількох десятиліть із різних великих сцен і тимчасових мітингових підмостків звучали в його майстерному виконанні твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Богдана Лепкого, Ліни Костенко, Володимира Сосюри, Дмитра Павличка, Василя Марсюка, Вадима Крищенка, Богдана Стельмаха, Грицька Чупринки, Івана Ірлявського, Володимира Самійленка, Зореслава, Василя Гренджі-Донського, Олександра Олеся, Петра Скунця, Карла Копинця тощо.
У ніч з 30 на 31 грудня 2005 р. перестало битися серце полум’яного українського патріота, громадського, культурного, політичного діяча і вченого Йосипа Баглая.
Його роки були справді плідними, дуже багато було зроблено ним для розвитку української культури Закарпаття та незалежної України.
Про життя ще одного видатного українського діяча — Миколу Садовського — читайте в статті.
