«Ля Палісіада» — дебютний повнометражний фільм режисера Філіпа Сотниченка в жанрі пострадянського нуару. Події у стрічці розгортаються у 1996 році, в останні місяці існування смертної кари в Україні. На Роттердамському міжнародному кінофестивалі фільм отримав приз FIPRESCI, пише сайт uzhhorod.in.ua. Як знімали цей детектив про справедливість та спокуту, а також про безчинства правоохоронної системи України 90-х пише shpalta.media
Ідея створення
Креативний продюсер стрічки Сашко Чубко зізнається, що у нього на компʼютері є гугл-документ, датований 2018 роком, під назвою «Ля Палісіада»:
«Ми тоді сиділи з Філіпом Сотниченком у нього вдома й розмірковували, про що може бути це кіно. Так зародилася ідея фільму – створити стрічку про останню смертну кару в Україні. Художнє осмислення того, якою могла бути остання страта в Україні.
Нас дуже вразив той факт, що в Україні до 2000 року не була скасована смертна кара, яка залишилася нам від Радянського Союзу.»
Насправді в 90-х Україна посідала друге місце у світі після Китаю за кількістю здійснених вироків. Сьогодні складно уявити, що ще відносно не так давно це відбувалося фактично в центрі Європи.
Автори фільму, дізнавшись про цю страшну статистику, усвідомили, що ця тема завжди була поза стрічкою новин та взагалі не освітлювалася в суспільстві, тим паче у галузі мистецтва. Це стало поштовхом до створення фільму.
У 1996 році відбулася остання страта в Україні. Це був серійний вбивця Анатолій Тимофєєв, якого розстріляли в 1996 році на Лук’янівці за вбивство 15 людей. У тому ж 1996 році заарештовують відомого маніяка — Анатолія Онопрієнка. Саме касети з його допитів та судових засідань переглядали продюсери та режисер фільму «Ля Палісіада» для відтворення атмосфери.
Трагікомізм стрічки полягає в тому, що дії відбуваються за п’ять місяців до заборони смертної кари. Сталося вбивство міліціонера. Наближення мораторію та жага помсти його колег зовсім не сприяють правосуддю, а лише розпалюють невтомне бажання — покарати винного.
Що означає назва фільму
Філіп Сотниченко любить інтелектуальні загадки для глядача. І назва цієї стрічки — це одна з них.
«Ля Палісіада» – це філологічний термін, один з видів мовної надмірності, твердження або зауваження, зміст якого окреслений попередньою фразою, що межує з абсурдністю.
Ляпалісіади створюють комічний ефект в недоречних трагічних ситуаціях. Термін походить від імені французького маршала Жака де Ла Паліса, який загинув у 1525 році. Йому були присвячені слова: «Якби він не був мертвий, йому би заздрили». Помилкове розуміння другого рядка «Il serait encore en vie» замість «Il ferait encore envie» дає варіант: «Якби він не був мертвий, він був би ще живий».
Ще прикладами ляпалісіад є такі фрази: «за 15 хвилин до смерті він був живий, або «коли ти хворієш, ти не здоровий». Саме такий алегоричний стиль спілкування подекуди перегукується з деякими героями фільму.
Неоднозначний жанр
Стрічка «Ла Палісіада» за своїм жанром – це своєрідний мікс детективу та його штампів. Не варто чекати від цього фільму чогось подібного до Агати Крісті чи Конан Дойля.
Режисер зізнається, що спочатку задумувався проєкт в стилі документально-ігрового кіно. Сотниченко планував обʼєднати два жанри:
- мок’юментарі або псевдодокументалістика (вигадані події представлені в документальному стилі для створення пародії);
- found footage (відеоряд цілком або частково навмисно представляють не редагованим, сюжетно він подається ніби загублений творцями та згодом знайдений іншими особами, наприклад, як знахідки з архіву).
У 2019 році Філіп Сотниченко був на пітчингу Одеського міжнародного кінофестивалю. Тоді він оголосив про свій намір зняти стрічку в новому жанрі, який сам вигадав. Режисер назвав його пострадянським неонуаром. Через деякий час до Філіпа підійшла продюсерка з країн Балтії й порадила спростити до «пострадянського нуару», бо одночасно приставки «пост» і «нео» — це складна конструкція. Сотниченко погодився, але якщо розібратися, це було не досить коректно.
Адже термін «нуар» у кіногалузі існує та він має конкретне визначення. Нуарне кіно — це фільми, які виникли при певних історичних обставинах і стосуються певної епохи. Тому, коли на IMDb автори фільму «Ля Палісіада» хотіли додати жанр «нуар», їм не дозволили, бо нуарне кіно знімалося до 1950-х. Воно з’явилося, коли була мафія й інші соціальні катаклізми. Нуар — в перекладі означає чорний, темний.
Про відомого закарпатського режисера читайте в статті.
Складнощі під час зйомок
Першою перепоною став карантин. Зйомки фільму припали як раз на розпал ковіду у 2021 році.
Чубко згадує:
«Одна з важливих сцен стрічки була готова до знімання, і замовили вже приміщення та декорації й масовку – і в якийсь момент половина групи захворіла на ковід, попри всі наші перестороги та протиковідні заходи. Тоді цю сцену скасували і її зрештою не зняли.
Звичайно, складніше нам було, коли почалося повномасштабне вторгнення, і режисер та продюсерка вивозили вінчестери з відзнятим матеріалом із Києва, під час обстрілу ракетами.
Крім того, перші пів року після повномасштабного вторгнення було дуже складно знайти енергію та настрій для роботи й завершити кіно».
Були звичайно складнощі з погодою. Мабуть, з цим стикаються всі знімальні групи, які працюють здебільшого на вуличних локаціях. Тому, коли знімали сцени взимку, бувало таке, що потрібно було або накидати, або навпаки розчистити сніг на майданчику.
Нелегко було й втілити задум продюсерів щодо автентичної знімальної техніки. Аби підкреслити відповідний історичний період, хотіли використовувати знімальну техніку того часу. Після довгих пошуків стрічку все ж таки зняли на Sony DSR-PD170P, що фільмує у відеоформаті DVCAM, створеному 1996 року.
Сашко Чубко розповідає:
«Оператор із режисером дуже ретельно підбирали камеру для зйомок. Знімали на плівкові касети, які потім оцифровували та поєднували з сучасними технологіями. Ми шукали ці касети по всьому світу, замовляли останні екземпляри від Еміратів до Канади і Японії. Чекали, коли приїде замовлення з eBay, щоб зняти наступну сцену. Тому візуальне рішення дуже цікаве. Ба більше, початкова ідея проєкту навіть полягала в тому, щоби подати це як старі матеріали, знайдені в архівах поліції. Ми дійсно знайшли багато архівних матеріалів і використовували їх у своїй роботі».
Де знімали стрічку
Основні зйомки проходили в Ужгороді. Саме там помічник режисера по роботі з акторами Сергій Горний знаходив типажі та акторів епізодичних ролей з місцевих, із закарпатців. Багато хто з них ніколи не мав досвіду зйомок. Навіть Олександр Пархоменко, який виконує головну роль жертви, також не мав попереднього досвіду в кіно. І це насправді дуже складно – поєднати на екрані акторів та аматорів. Але Філіп Сотниченко зміг зробити так, щоб всі виглядали на рівних.
Також деякі сцени знімали у колишній в’язниці у Бучі та на стихійному ринку в закарпатському містечку Виноградів.
Але від зйомок на колоритному вокзальному ринку, де ледь не на коліях місцеві жителі викладають свій товар, не вдалося отримати максимум. По-перше, було складно отримати дозвіл на зйомку. По-друге, не було можливості залучити більше осіб і передати справжні масштаби цього стихійного ринку, який відбувався на вузькоколійці.
На питання: «Чому для зйомок обрали саме Ужгород?» продюсер фільму Сашко Чубко відповідає:
«Якщо чесно, я не дуже знаюся на кримінальній обстановці того чи іншого міста в 1990-ті. В Ужгороді мені сподобалися люди, зокрема голова місцевої фільмкомісії В’ячеслав Єгоров, який допоміг організувати локейшн-скаутинг. Тому вирішили знімати в Ужгороді. Але тут цікавий інший контекст. Коли почався знімальний період один актор запитав «А це ви знімаєте про того міліціонера, якого убили в 1996 році?». Тобто там насправді в 1996 році убили міліціонера і це мало великий резонанс. Ми випадково влучили фільмом у схожі реальні події».
Як знімали на Закарпатті фільм із Жаном Рено, читайте в статті.
Як зустріли стрічку в світі
Бюджет фільму «Ля Палісіада» склад понад 14 млн грн. Зібрати ці гроші допомогли: Український культурний фонд, Держкіно та Гетерборзький кінофонд.
Стрічка була високо оцінена кінокритиками та кінофестивалями. Адже фільм вийшов цікавим, водночас простим і тим, що змушує замислитися. «Ля Палісіада» поза сталими рамками та прийомами. Це українське кіно по-справжньому здивувало навіть досвідчених кіноманів і кінопрофесіоналів. Воно експериментує з прийомами, способом розповіді історії.
Тож не дивно, що фільм став одним із шести в номінації «Відкриття року» за версією Європейської кіноакадемії, а також був визнаний кращим фільмом року Національної премії кінокритиків «Кіноколо».
Кінопроєкт «Ля Палісіада» було вперше презентовано на кіноринку Одеського кінофестивалю у 2019 році, де він здобув нагороду Руху солідарності за гендерну рівність від ООН.
«Ля Палісіаду» також нагородили на фестивалях у Сараєво, Вільнюсі, Турині й Варшаві.
