На Закарпатті завжди дуже прискіпливо ставились до національних здобутків, історичних символів та традицій. Тож тут дуже довго та не без запальних суперечок на початку 2009 року затверджували прапор Закарпатської області. Залишилась справа за малим – обрати гімн, пише сайт uzhhorod.in.ua.
Тоді всі відповідні крайові символи були б в наявності. Але цьому статися так і не судилося.
В лютому 2009 року було затверджено склад конкурсної експертної комісії. До неї входили відомі культурні діячі: Петро Ходанич, Еміл Сокач, Віктор Теличко, Петро Матій, Микола Попенко тощо. Передбачалося, що конкурс триватиме до осені, а у вересні експерти мали дати на розгляд депутатам найкращий варіант. Потім конкурс продовжували, доповнювали новими умовами, залучали до оцінки досвідчених літераторів та збільшували грошову премію. Нарешті депутати Закарпатської обласної ради проголосували за один з варіантів, але рішення так і не було підписане головою ради, тобто не набуло чинності.
Гімн Духновича
Отже, на голосуванні був обраний варіант з віршем О. Духновича «Подкарпатскіи Русины оставьте глубокій сон».
Повернемось до історії та разом з prozahid.com та дізнаємось, чому все-таки Закарпаття не має свого власного гімну, який було офіційно обрано депутатами обласної ради. До 1919 року територія сучасного Закарпаття поділялася на рівноправні комітати (жупи). Автономію Підкарпатська Русь отримала вже після входження до складу Чехословаччини. Тоді їй було дозволено затвердити прапор, герб та гімн. Але за законом це мав зробити сейм автономної Підкарпатської Русі. А його на той час просто не існувало.
Окрім обирання символічних атрибутів, на Закарпатті було багато інших справ, тому питання з гімном особливо не підіймалось. Тимчасово було прийнято рішення на офіційних урочистостях співати спочатку гімн Чехословацької Республіки «Kde domov můj», потім гімн Словаччини «Nad Tatrou sa blýska». Це не подобалось жителям краю, особливо чиновникам та патріотам, які пишалися здобуттям Підкарпатською Руссю довгоочікуваної автономії. Тому місцеві москвофіли почали виконувати на заходах та зборах неофіційний гімн краю, яким вважають пісню на слова Олександра Духновича:
«Подкарпатскіи Русины
оставьте глубокій сон!
Народный голос зовет вас:
Не забудьте о своем!
Наш народ любимый
да будет свободный,
Oт него да отдалится
непріятелей буря,
Да согрѣет справедливость
уж и русское племя!
Желаніе русских вождь,
Русскій да живет народ!
Всѣ просим Всевышняго,
Да подержит русскаго,
и даст вѣка лучшаго!».
Ця пісня давно вже співалась в москвофільських осередках інтелігенції, але у варіанті гімну її зробили більш повільнішою. Музику склав
греко-католицький священник, музикант та диригент – Степан Фенцик. Пізніше він став відомим політиком. Саме Фенцику деякі науковці приписують авторство і слів до гімну.
Є певні сумніви, що текст написав Олександр Духнович, адже він не володів російською мовою, якою написаний цей вірш. За образами й виразами текст теж ближчий до пізнішої епохи, до білогвардійської публіцистики та фольклору. Про іншого відомого закарпатського композитора читайте в статті.
Критика тексту та музики неофіційного гімну
Гімн Духновича співали, але скоріше не тому, що він всім дуже подобався. Просто не було гідної альтернативи. Насправді й музика, і слова підлягали суровій критиці. Наприклад, греко-католицький священник і краєзнавець Іриней Кондратович писав, що гімн — це не вальс, і цей такт є недостойним національної молитви. Він зокрема вважав, що історично мелодія до вірша Духновича була іншою, подібною до музики до пісні «Святим звуком руська правда», яка була популярною наприкінці ХІХ століття.
В. Гомічков в газеті 1936 року також критикував мелодію до гімну. Він вважав, що треба співати цю пісню саме так, як її співав Духнович – швидко, жваво та завзято. Гомічков наголошував на тому, що це не колискова, а навпаки – пробуджуюча від сну пісня, а її всі співають мляво, сумно та занадто протяжно.
Дехто, як то диригент Петро Милославський зі своїм хором «Боян», виконував гімн весело та життєрадісно. Інші захищали версію Фенцика та вважали мелодію ніжною та мʼякою.
Та і взагалі єдності в питанні гімну не було. Постійно пропонувались різні варіанти. Залежно від територіального аспекту, в Підкарпатській Русі можна було почути й галичинську «Пора, пора за Русь святую», і угорський гімн в Ужгороді, і «Боже великий єдиний, Русь-Україну храни» в греко-католицькій церкві Хуста, і «Боже, спаси руський народ», написаний Іваном Желтваєм в 1926 році.
Нічого не змінилось. Як не було єдиної думки у закарпатців щодо пісні-символу в ХХ столітті, так не було її й в ХХІ.
Важливість гімну в Підкарпатській Русі
Але не зважаючи на те, що на Закарпатті не було єдиного та всіма визнаного гімну, влада вимагала поважного ставлення до його виконання. Та насправді єдиними, хто дійсно сприймав гімн з усією серйозністю, були військові. Вони категорично відмовлялися, аби військовий оркестр грав ще якийсь гімн, окрім державного і словацького.
Поліція дуже суворо ставилась до дотримання знаків поваги під час виконання державного гімну. В Мукачеві в 1930 році засудили двох чоловіків, які не зняли капелюхи на урочистому заході, коли звучав гімн. Не врятувало їх навіть те, що вони були етнічними угорцем та болгарином, тож просто не знали, що це грає саме гімн.
В газетах того часу часто можна було зустріти статті з розʼясненням, як треба себе поводити під час публічних заходів. Зокрема було зазначено, що під час виконання гімну, підняття прапора та пронесення прапорів військових формувань усі повинні встати, в тому числі жінки та діти, зняти капелюхи та зберігати «достойний мовчазний спокій».
В 1937 стався ще один випадок, про який згадується у Державному архіві Закарпатської області. 28 травня відзначали день народження президента Чехословаччини Едварда Бенеша. Тоді так було заведено, святкувати публічно, з усіма урочистостями.
Мешканці навколишніх будинків здебільшого спостерігали з вікон. Тоді поліція відстежувала тих, хто поводив себе неправильно під час виконання гімну, та проводила потім профілактичну роботу. У звітах поліцейських так і було написано: «У будинку № 6 навпроти жупанату з вікна виглядала дружина адвоката, 53-річна Ілона Рейзман; там же, на другому поверсі, з вікон квартири художника Ерделі схилилися дві жінки. Під час виконання гімну вони не стали рівно, а продовжували впиратися у підвіконня».
Але й саме керівництво неодноразово ставилось зневажливо до гімну, чим в свою чергу обурювало суспільство. У 1936 році в Мукачеві під час урочистостей, присвячених народженню дитину в родині Т. Ґ. Масарика, військовий оркестр мав би зіграти гімн Підкарпатської Русі, але чомусь не зробив цього. До губернатора краю Костянтина Грабаря почали надходити численні скарги й вимоги нарешті офіційно затвердити крайовий гімн.
Грабар своєю чергою звернувся до прем’єр-міністра Мілана Годжі, який сприяв тому, що було винесено офіційне розпорядження Міністерством внутрішніх справ про виконання гімну Підкарпатської Русі на всіх урочистостях як в краю, так і за його межами, в тому випадку, якщо на заході присутні офіційні делегації від Підкарпатської Русі.
Провальне голосування
Остаточне прийняття закону було відкладено до офіційного затвердження гімну автономним соймом. На жаль, до розвʼязання цього питання в часи Підкарпатської Русі так і не дійшли.
Лише у 2009 році уряд повернувся до проблеми відсутності гімну, та це ні до чого не призвело.
Спочатку експертна група серед запропонованих варіантів обрала твір «Тобі, рідний краю» Василя Гренджі-Донського. Але депутати відклонили його та провели голосування за гімн Духновича. Одностайності й тут не було. За цей варіант віддали голос лише 46 з 90 депутатів.
По-перше, був вибраний не дуже вдалий час для рішення цього питання. Голова Закарпатської облдержадміністрації Олег Гаваші згадує:
«Ми не могли завершити дуже важливі для області об’єкти, які планували здати до кінця року. Це і хірургічний корпус обласної клінічної лікарні, і школи у Дротинцях Виноградівського, Сокирниці Хустського, Новоселиці Тячівського районів та інші, на яких проводились капітальні ремонти і реконструкція. На вівторкове засідання сесії обласної ради виносились майнові питання, і ми сподівались, що депутати зі всією відповідальністю поставляться до них, адже, як відомо, найважливішими джерелами поповнення бюджету розвитку є саме надходження від продажу майна і землі. Натомість на останньому засіданні сесії депутати, відхиливши розгляд майнових питань, взялися за гімн Закарпаття».
А по-друге, треба брати до уваги, що Закарпатська область багатонаціональна. Тому гімн Закарпаття має передусім відображати інтереси всіх, хто населяє край. Треба визнати: з часів Духновича змінилось декілька епох, і зараз те, що було актуальне і зрозуміле півтора століття тому, має зовсім інший контекст. Тому запропонований гімн отримав схвалення тільки невеликої частини закарпатців. Про історію становлення музичної культури в Ужгороді читайте в статті.
Джерела:
- https://zakarpattya.net.ua/News/53507-Himn-Zakarpatskoi-oblasti-mizh-istoriieiu-ta-politykoiu
- https://prozahid.com/vtrachenyj-uzhhorod-iakym-buv-himn-pidkarpatskoi-rusi-foto/
- https://web.archive.org/web/20120110160904/http://zakarpattya.net.ua/News/91345-Zakarpatska-oblrada-ne-pidtrymala-initsiatyvu-shchodo-rusynskoho-himnu
- https://mukachevo.net/post/himn-zakarpattia-to-be-or-not-to-be_21248.html
- https://zaxid.net/gimn_zakarpattya__quotz_bilogvardiyskogo_folkloruquot_ndazh_istorik_n1092363/amp
- https://zakarpattya.net.ua/News/53449-Oleh-Havashi-Himn-maie-ob’iednuvaty-vsikh-zakarpattsiv-a-ne-roz’iednuvaty
