Деякі люди народилися далеко за межами Закарпаття, проте зробили багато для нього. Ось і Микола Садовський вплинув на розвиток театру Закарпаття, хоч народився на Миколаївщині. Його вплив був великий не лише для Закарпаття, а й для всієї України. За своє життя ця людина приміряла на себе кілька ролей, але незмінною була лише одна, він був українцем, який хотів, щоб про його народ почули. То що ж встигла зробити ця велика людина? Чим він займався? І який був його внесок у розвиток як Закарпатського театру, так і української культури? Про це і йтиметься у статті на uzhhorod.in.ua.
Перші роки життя Миколи Садовського
Микола Садовський чи, як було його справжнє прізвище, Тобілевич, народився 13 грудня 1856 року у селі Кам’яно-Костувате, тепер Братський район, Миколаївська область. Його батько Карп Адамович Тобілевич викупив із кріпосного права свою майбутню дружину Євдокію Зіновіївну Садовську.
Спочатку він навчався у Єлизаветоградському реальному училищі. Ще в юному віці брав участь в аматорських гуртках. Коли ж почалася російсько-турецька війна, в 1877 році прямо з училища йде на фронт добровольцем. Микола Садовський брав участь практично у всіх найбільших битвах на Балканах, у переправі через Дунай, в обороні Шипкінського перевалу, в кінці кампанії дійшов до самого Константинополя. За це він був нагороджений Георгіївським хрестом, який був представлений до офіцерського звання. Проте Микола Тобілевич не спокусився військовою кар’єрою, і, повернувшись на Єлизоветоградщину, зайнявся сімейним захопленням, а саме театром.
Юність майбутнього актора
У 1881 році він вступає до професійної театральної трупи Г. Ашкаренка, а роком пізніше Садовський опиняється в трупі М. Кропивницького, з якої згодом почався театр корифеїв. У 1883 році він переходить у трупу М. Старицького. У 1885 році він організовує трупу разом із М. Заньковецькою, якою вони керували аж до 1898 року.
Потім став на чолі товариства артистів разом із Саксаганським. Згодом у трупі Кропивницького вони ж стали керувати за участю Заньковецької. Ці трупи об’їздили безліч міст України, таких як Харків, Київ, Дніпро, Ужгород, Львів, Херсон та безліч інших. Окрім цього, вони побували за кордоном у таких містах як Кишинів, Тбілісі, Варшава, Кутаїсі, Баку. Це були найкращі колективи корифеїв українського театру. З 1905 до 1906 років Садовський – директор та режисер українського театру товариства “Руська бесіда” у Львові. У 1907 році в Києві за власною ініціативою Садовський відкрив перший український стаціонарний театр, перекресливши таким чином безліч імперських заборон. Основним репертуаром стала українська класика. Наприклад, тут грали твори Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, ставилися твори нових на той час драматургів.
Період на Закарпатті
На початку 20-х років ХХ століття в Чехословацькій республіці, а у свою чергу і Закарпатській області, насамперед із політичних причин, перебувало безліч українських іммігрантів, які отримали тут політичний притулок, а також право на роботу. Тут вони себе реалізовували в Українській господарській академії, Українському високому педагогічному університеті імені М. Драгоманова, Українській студії пластичного мистецтва. У 1923 році з Відня до Праги було переведено Український вільний університет. Також варто зазначити, що першими його почесними лікарями стали такі українські письменники як Ф. Стефан, Б. Лепкий, О. Кобилянська, О. Олесь. Почесними докторами філософії стали українські композитори В. Барвінський та О. Кошиць, звання почесного доктора права було присвоєно О. Волошину.
Саме в цей період в Ужгороді започаткували “Руський культурно-просвітницький комітет”, при якому діяв драматичний гурток. Він незабаром сформувався як театральна комісія при “Просвіті”. У травні 1920 року було створено товариство “Просвіта”, а вже у 1921 році ґрунтується перший Український професійний театр під назвою Руський театр товариства “Просвіта” в Ужгороді, який і очолив Микола Садовський.
Саме завдяки цій людині відбулося становлення та розвиток українського театру на Закарпатті. Про перебування Миколи Садовського у Закарпатському краї одночасно писали відомі діячі українського театру, такі як Г. Ігнатович, Ю. Шерегій, В. Василько. За часів незалежності державних та приватних архівів було знайдено, а також введено в інформаційний простір нові документи, такі як: протоколи засідань головного відділу “Просвіта”, вченими І. Баглаєм, В. Анрійцем, спогади Миколи Садовського “Підкарпатщина” професором Р. Пилипчуком. І завдяки цим знахідкам вже у ХХІ столітті багато дослідників у цій галузі встановили істину плідної діяльності корифея на території Закарпатської області, незважаючи на суперечливі оцінки його дій окремими істориками.
Але як Микола Садовський опинився в Ужгороді? Насправді це був дуже складний і заплутаний етап його життя. Під впливом революційних подій 1918 року Садовський виїхав із Києва до Галичини, яку було окуповано на той момент Польщею. У 1921 році він перебував у Львові без роботи. Тому 19 серпня 1921 року з величезним задоволенням на запрошення товариства “Просвіта” прибув до Ужгорода.
Багато істориків раніше писали, що Садовський прибув на Закарпаття не сам, а з п’ятьма акторами та своїм сином. Тепер же всі сходяться на думці, що це неправда. Відповідно до спогаду “Підкарпатщини” В.Андрійцо наголошує, що прибув Микола Садовський до Ужгорода сам, а також те, що його тут ніхто не зустрічав, а випадково на вулиці, коли вже не було куди надвечір подітися, його впізнала співачка української капели О. Кошиця. Саме ця дама повідомила про приїзд корифея М. Бращайку. Він і відшукав місце в готелі для Садовського, а наступного дня зміг знайти квартиру, яка розташовувалась на вулиці Берчені, 43.
Його внесок у розвиток театру
Микола Садовський намагався зробити так, щоб театр служив широкому загалу простих людей, тому, приїжджаючи на спектакль у неділю або святковий день до села чи міста, актори разом із Миколою Садовським спочатку йшли до місцевої церкви, брали участь у служінні, а вже потім грали у клубі чи у шкільному спектаклі. Це зближувало, на думку Садовського, театр із простими людьми. І це було чи не найкраще рішення Миколи Карповича.
Показовим було саме те, що Руський театр під керівництвом Садовського першим серед українських театрів наважився на гастролі у Празі. Серед їхнього репертуару були п’єси “Наталка Полтавка”, опера “Запорожець за Дунаєм”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”. Преса того часу відразу ж наголосила на тому, що трупа матиме величезне значення не лише для Ужгорода, а й для Підкарпатської України.
Звичайно ж, за простоту мешканці сіл та міст Закарпатської області дуже любили Садовського. У Рахові, наприклад, глядачі, які приїхали на спектакль візками з навколишніх сіл, влаштували Садовському урочисте вітання. Вони подарували йому комплект гуцульського одягу, сокирку, сіру ковдру власного виробництва. Величезний букет із полонинських квітів підніс режисеру маленький хлопчик. Це докладно описує Садовський у своїх спогадах «Підкарпатщина». Коли ж мешканці Закарпаття дізналися, що Микола Садовський залишає Руський театр, вони направили “Просвіті” протест на прохання продовжити контракт і не відпускати великого артиста.
