11 травня 2023 року на 76 року життя відійшов у вічність заслужений працівник культури України Юрій Шуляк, пише сайт uzhhorod.in.ua. 38 років він керував Мукачівським драматичним театром. Про життя та творчий шлях Юрія Шутюка пише novzak.uz.ua
Родина, в якій виріс митець
Повернемось в далеке минуле, до родинних коренів Юрія Шутюка. Дід майбутнього директора театру, Григорій Шутюк, проживав на Рахівщині, в с. Верхнє Водяне. В ті часи багато хто виїжджав на заробітки. Дідусь Юрка теж в пошуках роботи поїхав в далеку Америку. На шляху додому він опинився в Польщі, де і зустрів в Кракові своє кохання – Анну Краєвську. Згодом подружжя переїхало до міста Проскурів. Там у пари народився син – Степан.
Коли Степан виріс, родина переїхала до Запоріжжя. Степан Григорович Шутюк досяг великих успіхів в своїй професії – став провідним майстром на заводі «Мотор-Січ». Окрім безлічі нагород та відзнак, він навіть мав особисту печатку контролю якості. Але почалась війна. Завод евакуювали в Омськ. Так родина Шутяків опинилась в Сибірі, де і народився Юрій.
Юрко не пішов по стопах батька та знайшов своє призначення у творчості. Він дуже рано почав знайомитись з різними видами мистецтва, здобув музичну освіту та завжди був в програмі всіх юнацьких концертів.
Якось Юрко виступав зі шкільним оркестром та виконував соло для труби «Наш край». На тому концерті був присутній автор цього твору – композитор Д. Кобалевський. Він був вражений побаченим, покликав Юрія та дав йому настанову не припиняти навчання, адже хлопець має неабиякий талант.
Потім також блискавично Шутюк закінчує музичне училище та вступає до лав духового й естрадного оркестрів під керуванням заслуженого працівника культури Росії, відомого саксофоніста В. Белозерова, слава про які розійшлась на весь Урал і Сибір.
Як сибіряк Юрій Шутюк опинився на Закарпатті
У 1966 році Юрій Шутюк випадково зустрічається з відомим геологом, доктором геологічних наук, Героєм соцпраці, депутатом Верховної ради СРСР Ф. Салмановим, який, почувши блискуче виконання Шутюком кількох відомих музичних творів, сказав: «Твоя музика – це музика для душі, а для життя потрібна нафтова бурова» й запросив молодого музиканта з його групою для роботи на Крайній Півночі.
Саме тут, у селищі Горноправдінськ, Юрій Степанович організовує першу музичну школу, бере участь у будівництві будинку культури «Геолог», стає режисером усіх масових заходів, а також закінчує Інститут культури та мистецтв. В цей період Юрію Шутюку навіть довелося зіграти разом з народними артистами СРСР, відомими композиторами Яном Френкелем та Володимиром Шаїнським.
Увесь цей час родина Шутюків прагне повернутися на батьківщину, що нарешті вдається. У Запоріжжі Юрій Шутюк зустрічає свою майбутню дружину – Марію Радієвну Суровіцьку.
У 1969 р. Юрій Степанович з дружиною приїжджають у Мукачево. Він починає роботу художнім керівником, а потім і директором Будинку культури заводу ім. Кірова. Роботу Юрія Степановича помітили, перевели на посаду директора Мукачівського міського Будинку культури.
І все-таки особливий етап у житті Юрія Шутюка почався у 1979 році, коли він стає директором Закарпатського обласного російського драмтеатру.
Розквіт театру під керівництвом Шутюка
Відразу було знайдено взаєморозуміння з головним режисером театру, народним артистом України О. Королем. Спільна вимогливість та сильний акторський склад давали всі передумови для того, щоб театр знайшов позицію, співзвучну своєму часу. Зʼявляються нові постановки, географія гастролей охоплює понад 150 міст.
Добрі традиції театру продовжуються у творчому тандемі з Ю. Горулею, а згодом Є. Тищуком та В. Дворциним. Юрій Степанович щиро вдячний однодумцям, без яких неможлива робота театру. Він живе своєю роботою.
Як сказала народна артистка України Лідія Пирогова, яка пропрацювала понад тридцяти років поруч з Юрієм Шутюком: «Його серце назавжди віддане рідному театру».
Театр жив активним фестивальним життям. Власне, більшість нагород актори привезли саме з фестивалів: 31 Львівського «Золотого лева» – за виставу «Голомоза співачка» Е. Йонеско; зі Всеукраїнського театрального фестивалю «Ні, я жива, я буду вічно жити!», присвяченого творчості Лесі Українки (м. Львів) – диплом за «Лісову пісню»; «Зустрічі в Росії» в Санкт-Петербурзі – диплом за виставу «Дурепо, це кохання» Л. Зоряна; на «Зустрічах в Одесі» ставили «Птаха Фенікса» Н. Коляди; на фестивалі «Кримський ковчег» в Сімферополі
отримали нагороду за виставу «Кошки-мишки» А. Марданя; диплом «Білої вежі» в Білорусі за виставу «Дім Бернарди Альби» Г. Лоркі; з фестивалю «Коломийські представлення» теж привезли диплом; з першого міжнародного фестивалю камерних вистав в Ужгороді – також відзнаки і дипломи.
В 2004 р. отримали диплом «Лідер року» в номінації «Культурно-просвітницькі заклади», почесний диплом київського фестивалю-конкурсу вистав, присвячених дню народження О. Пушкіна. Дуже престижну нагороду отримав театр у 2005 р. від Міністерства культури і туризму – звання «Професійний художній колектив, який пропагує мистецтво національних меншин в Україні».
В 2007 р. був отриманий диплом від Союзу театральних діячів з рук Олександра Калягіна. Тоді у секцію запросили директорів театрів. І Юрія Шутюка представили як директора російського театру. Він сказав: «Пробачте, але я директор українського російськомовного театру». Саме в Росії ми грали виставу «Лісова пісня» державною мовою, і О. Калягін в газеті написав, що театр підкупив відвертістю і грою акторів. Таке буває раз на сто років – щоб у Москві ставили Лесю Українку українською мовою! Тоді ми виступили у трьох містах: Костромі, Володимирі і Москві». Такими враженнями ділиться Юрій Шутюк на zakarpattya.net.ua
Кілька років підряд театр був з Різдвяною програмою в Будапешті, в складі делегації на дальніх гастролях «Захід-Схід» в м. Луганськ та Донецькій області.
Не буде перебільшенням сказати, що Юрія Степановича знає театральна еліта України, країн СНД, Єврорегіону. Адже театр успішно гастролював у Росії, Білорусії, Румунії, Угорщині, Словаччині, Молдавії.
Саме професіоналізм дозволив Шутюку стати автором програми переходу театру на нові умови господарювання й оплати праці. Він – автор
Концепції розвитку і реформування театру в програмі соціально-економічного розвитку Закарпаття.
Головний здобуток Юрія Шутюка – відомі фестивалі
Особливо приємно те, що Мукачево стало сценою для національних театрів світу, адже тут багато років проходив Міжнародний театральний фестиваль етнічних театрів «Етно-Діа-Сфера». А все почалося з того, що у 1999 р. Юрій Шутюк всерйоз замислився над тим, яку б родзинку внести у театральне життя. Місто Мукачево маленьке – з 80-ти тисяч тільки 3-4% конкретного глядача. Одна вистава витримує 15, ну, в кращому випадку 20 постановок. Потрібно було знайти рішення, щоб залучити глядача на перспективу. Так з’явилась ідея створити фестиваль, який став першим етнічним фестивалем у Європі.
Десятки проблем було вирішено, і незважаючи ні на які труднощі, свято театрального мистецтва відбулося. Практично не було жодного керівника театру, який б не подякував Юрію Шутюку за запрошення, і не говорив з заздрістю про його вміння організувати у районному центрі фестиваль, слава якого розходиться по усіх усюдах. Частим гостем фестивалю був Закарпатський обласний театр драми та комедії. З його історією можете ознайомитись в статті.
«Етно-Діа-Сфера» зазвичай проводилась в останні дні травня. Але глядачі не втомлювались чекати цілий рік. Адже з 2012 року Юрій Шутюк запускає ще один осінній фестиваль «Зірковий листопад в Закарпатті».
На жаль, останній раз театральні етнічні колективи приїжджали на мукачівські фестивалі в 2021 році. Під час воєнного стану всі подібні міжнародні заходи на паузі.
Ті, хто пропрацював поруч з Юрієм Шутюком по тридцять років, можуть розповісти чимало історій про те, як він чужий біль завжди сприймав як свій власний, перший поспішав на допомогу, простягав руку, коли поруч не виявлялося навіть близьких. Так, він міг бути розлюченим, але через пʼять хвилин про це забував. Міг бути незадоволений чиєюсь роботою. Але завжди старався допомогти виконати завдання. Тому що він ніколи не бував цілком задоволений результатами своєї роботи, роботи керованого ним колективу. У театрі знали – тільки закінчилися гастролі, відразу виникають нові плани: потрібно терміново переробляти декорації, удосконалювати рекламу, шліфувати гру акторів.
Тільки пройшла премʼєра спектаклю, а вже йшла розмова про нову постановку.
В роботу включались всі, тому що кожен розумів – Шутюк буде наполягати на своєму, поки не досягне бажаного результату. Тому що Юрій Шутюк був відмінним професіоналом. Будучи високофаховим знавцем мистецтва, він сам ніколи не переставав удосконалювати свої навички, вимагав цього від інших. Адже творчий процес не знає перерв і завжди перебуває в розвитку – це аксіома.
