Хор “Гармонія”, заснований у далекому 1833 році Костянтином Матезонським у самому серці Ужгорода, не лише став символом багатоголосного хорового співу на Закарпатті, а й відкрив нову сторінку в музичній історії регіону. Відданий музикант та талановитий диригент Матезонський, що відомий своєю непохитною пристрастю до мистецтва, зумів залучити до хору учнів гімназії, створивши унікальну школу хорової майстерності. Саме завдяки його проникливості та організаторським здібностям почалась історія професійної хорової культури в Ужгороді, яка з часом розповсюдилась на всю область. Детальніше читайте нижче на uzhhorod.in.ua.
Культурний внесок хору в музику. Керівники “Гармонії”
Керівниками хору «Гармонія» були педагоги-священики, священики-композитори, які в 19 та першій половині 20 століть сприяли розвитку та поширенню багатоголосого хорового виконавства на Закарпатті. З них варто виокремити Михайла Лихварчика, Еміліяна Талапковича, Йосифа Качановського, Юлій Дрогобецький, Алексія Чучку, Юлія Дюрко та інших. Ряд учасників хору «Гармонія», отримуючи добру практичну підготовку, активно впроваджували багатоголосий хоровий спів на Пряшівщині. Так, Вартоломей Шаш, Іван Кизак, Павло Петрик, Антон Подгаєцький, Емерик Седлак, Юрій Бобак стали керівниками хору кафедральної церкви м. Пряшева, а Михайло Старецький – першим диригентом Пряшівського богословського хору, який брав участь у концертних виступах із нагоди офіційних відвідин міста Пряшева членами австрійського уряду. У тогочасній пресі згадувалось, що імператор був приємно вражений співом дітей і схвально відзначив роботу керівника. Саме тому діяльність монастирських осередків, духовних навчальних закладів, учительської семінарії, хору «Гармонія» складали важливі основи для розвитку професійної музичної освіти, сприяли поширенню в богослужбовій і навчальній практиці посібників із музичної грамоти та основних форм різних жанрів сакральної монодії рукописних і друкованих ірмологіонів, утвердженню багатоголосого хорового співу.
Найбільшої слави колектив зазнав під керівництвом Дрогобецького, коли брав участь у крайових змаганнях хорів. У тисячну річницю смерті апостола слов’ян св. Методія колектив був покликаний до Велеграду на Моравії, де з великим успіхом співав Службу Божу. Одного разу хор співав у Празі в найбільшому храмі Чехословаччини – в храмі святого Віта. Тоді публіка думала, що малий склад хору в такому великому храмі не прозвучить. Було велике здивування, коли почули могутній спів. 8 червня 1933 р. з нагоди столітнього ювілею хору колектив дав публічний концерт в Ужгородському театрі. На жаль, цей ювілейний концерт не дав поштовху до подальших концертів. Новий почин публічних виступів хору дав диригент Степан Гладоник, а після нього – Никифор Петрашевич. Також варто зазначити, що за час диригентської діяльності в «Гармонії» Никифор дав 27 концертів по радіо, співаючи Службу Божу, коляди, духовні та народні пісні.
Про засновника колективу “Гармонія”
Костянтин Матезонський – засновник і диригент першого на Закарпатті поліфонічного хору “Гармонія” в Ужгороді, він ввійшов у пантеон музичних діячів регіону, залишаючись водночас загадковою постаттю. Матезонський – це несправжнє прізвище, обгорнуте вуалью невідомості, адже постать викликає запитання й донині. Історія його походження та діяльності майже повністю втрачена в часі. Відомо лише, що він був емігрантом з Росії, який прибув до Ужгорода у 1833 році. Відсторонений від офіційного проживання в місті через відсутність паспорта, Матезонський знаходить притулок у Мукачеві, а згодом стає керівником церковного хору в Ужгороді, створивши легендарну “Гармонію”. Хор “Гармонія” стає не лише музичним скарбом регіону, але й символом культурного відродження.
Ужгород став свідком останнього подиху Матезонського, а біля замку, серед історичних каменів, він віднайшов вічний спокій. Надгробний пам’ятник свідчить про його велич та відданість мистецтву. У 1927 році Уриїл Сільвай, спадкоємець його творчого духу, відновив цей символ пам’яті, але могили Матезонського вже немає. Тепер на місці колишнього кладовища височить Музей народної архітектури Закарпаття, а відновлений надгробний пам’ятник лежить у фондах Ужгородського краєзнавчого музею, спокійно чекаючи часу, коли його історія знову оживе у серцях меломанів та любителів мистецтва.
