Якщо заглибиться в історію, стане ясно, що кожен період в історії асоціюється з якоюсь музикою. Це можуть бути абсолютно різні жанри, різні композитори та різний процес написання, але так чи інакше люди слухають музику та насолоджуються нею. Кожна людина сприймає по-різному музику. Комусь вона навіює спогади, хтось хоче відволіктися від проблем, а для когось музика є основою життя. Для Михайла Михайловича Керецмана музика і була життям. Що він писав? Як він прожив своє життя? І що він залишить своїм нащадкам? Про це й йтиметься у статті на сайті uzhhorod.in.ua.
Перші роки життя майбутнього композитора
Михайло Михайлович Керецман народився 16 квітня 1939 року у селищі Перечин. Батько в нього було січовим стрільцем, мати домогосподаркою. Сім’я була багатодітна, тож з дитинства Михайлу не було нудно. Він закінчив середню школу у Перечині. Ще підлітком він починає працювати акомпаніатором у Перечинському районному Палаці піонерів. Він неодноразово брав участь у районних та обласних оглядах колективів мистецької самодіяльності, побував у Москві під час декади української літератури та мистецтва. У 1958 році Михайло Керецман стає студентом Ужгородського музичного училища. Навчався у відділі народних інструментів за класом баяна. Але головним днем для нього на той час стала поїздка на цілину. Там молодий хлопець працював організатором культурного відпочинку молоді в одному із радгоспів, за що його нагородили ЦК ВЛКСМ. Після цього він керував художньою діяльністю в Ужгородській школі-інтернаті та разом із колективом брав безпосередню участь у двох художніх оглядах-декадах юнацтва України у Москві та Києві. У 1960 році, коли Михайло все ще був студентом училища, він вирішує піти працювати в Ужгородську дитячу музичну школу, де він обіймає посаду завідувача відділу народних інструментів, а також керує викладацьким та учнівським оркестрами народних інструментів. Саме через всі ці події у композитора з’явилася величезна любов до музики.
Подальше життя Михайла Керецмана
У 1967 році Михайло Михайлович закінчує оркестровий факультет Львівської державної консерваторії імені Миколи Лисенка. Саме з цього часу вся його діяльність була пов’язана з Ужгородом.
У середині 80-х Керецман створює фольклорний естрадно-концертний ансамбль “Закарпаття” при Закарпатській обласній філармонії. До складу ансамблю він запрошує А. Поляка і К. Лабик, які із задоволенням приєднуються. Завдяки Керецману колектив за дуже короткий період досягає величезних результатів, набуваючи все більшої популярності у закарпатських шанувальників фольклору. Цей колектив почав виступати не лише в Закарпатській області, але також по всій Україні, Румунії, Австрії, Чехії, Словаччині, Польщі та Німеччині. Водночас чоловік керує комісією оркестрового диригування Ужгородського музичного училища та водночас ансамблем українських народних інструментів диригентської практики. Михайло Керецман створює самодіяльні народні фольклорні ансамблі “Розмарія” Закарпатського БТНЗ та “Закарпатські візерунки” УВС Закарпатської області, дитячий фольклорний колектив “Дзвіночки Карпат” при школі мистецтв імені Ш. Петефі.
Михайло Михайлович понад 25 років керував народним оркестром Ужгородської дитячої школи імені Чайковського та музичним училищем імені Д. Задори. Завдяки його таланту вчителя світ мистецтва пізнали такі великі музиканти як: лауреат міжнародного конкурсу акордеоністів у місті Страсбурзі Сергій Хваста, керівник ансамблю старовинної музики Степан Тихоненко, лауреат міжнародних конкурсів та диригент національного симфонічного оркестру України Віктор Плоскін, Анастасія Жугова – керівниця інструментального ансамблю “Гармонія” Закарпатської обласної філармонії, концертмейстер Закарпатської обласної філармонії Михайло Рибалко, керівниця міського симфонічного оркестру Вікторія Свалявчик.
У 1986 році Керецман створює ще один фольклорний ансамбль “Розмарія”. Це музичне об’єднання працювало багато років при обласному центрі народної творчості, а згодом за активного сприяння Національної Ліги українських композиторів Василя Васильовича Кобаля. До складу цього ансамблю входили такі чудові народні артисти як Петро Горганюк, Віталій Чобаня, Тарас Сегляник, Олена Поляк, Єва Крон, Клара Лабік, Михайло Кадар, Олександр Безік, Володимир Короленко, брати Олексій та Мирослав Рябінчаки, Олена Короленко, і це далеко неповний перелік. Але такою собі перлиною ансамблю з першого дня його створення був чудовий скрипаль Антон Васильович Кобаль. Саме ця людина привернула величезну увагу як самого колективу, так і простих глядачів, своєю любов’ю до коломийок та народних пісень, а також показуючи приклад шанобливого ставлення до народної творчості та кожного учасника колективу. Коли ж було сповіщено про його смерть, то люди були дуже засмучені, адже світ втратив такого здібного музиканта та чуйну людину.
Керецман через роки
Навіть через роки Керецман не закидав музику, яку він так любив з дитинства. У 2009 році, коли Керецману було вже 70 років, вийшла його 12 музична збірка під назвою “Я мелодію п’ю і серцем бачу”. Його працездатності можна лише позаздрити, адже решта 11 вийшли всього на два роки раніше. Сам автор зізнався, що готував 12 книгу вже на прохання представників української діаспори в Мексиці, проте видавати її довелося за свої кошти, а тому тираж, на жаль, був дуже маленький. До книги увійшли авторські твори, перекласика, класика та народний мелос в інструментальному викладі.
Автор зручно розмістив усі ці п’єси у 3 розділах: ансамблі акордеонів, мандоліни та сольні твори для гітари та окремо для акордеона-баяна.
Багато професійних українських музикантів гідно оцінили нелегку працю, яку провів заслужений діяч культури України Михайло Керецман. Цією збіркою він пропагує пісенний матеріал Закарпаття в інструментальному викладі та розширює репертуарні горизонти народних інструментів. І, можливо, за його партитурами жартівливу “Кобі не Маруся” чи натхненну “Верховино” гратимуть не лише професіонали, а й любителі.
Що ще написав Михайло Керецман
Як уже говорилося вище, працездатності чоловіка можна лише позаздрити, бо крім численних інструментальних творів малих форм та обробки народних пісень для оркестрів народного плану, особливо українських народних інструментів, ним написані оригінальні пісні на слова українських поетів. Не обійшла його творча діяльність і мешканців Закарпаття. Юлія Кула, Юрій Ковача, Юрій Шипа, Іван Козак, Юрій Менгеля, Василь Мулеса – на слова цих чудових поетів Керецман наклав музику. Також вийшли наступні збірки Михайла Керецмана: “Беру гуслі в руки”, “Ноти пана Керецмана”, “Стародавні співаки”, “Закарпатські картини” та “Мелодії серця”.
