На Закарпатті існує безліч театрів. Це й не дивно, адже саме в Закарпатській області одній з перших розпочалася культурна боротьба, спрямована на від’єднання Закарпаття від інших держав. У XXI столітті мало хто може зрозуміти, але в той період, коли на Закарпатті зароджувався професійний театр, він був просто потужним інструментом впливу на населення. Але як з‘явився театр у Закарпатській області? Яким було театральне життя краю? А також як і завдяки кому театр розвивався? Про це і йтиметься у статті на uzhhorod.in.ua.
Загальна історія театрального мистецтва
Щоб зрозуміти, як з’явилося театральне мистецтво у Закарпатській області, варто насамперед розглянути загальносвітову тенденцію. Насправді театральне мистецтво має дуже довгу історію. Ще багато століть тому люди, так само як і в XXI столітті, насолоджувалися цим мистецтвом. У первісні часи, безумовно, не існувало афіш і не було розуміння, хто ж такий актор. Але навіть язичницьким ритуалам того періоду були притаманні театралізовані дійства, які були своєрідним методом служіння богам.
У період античності театр втратив свою ритуальну функцію та його головним призначенням була розвага. Але все ж таки в період Стародавньої Греції основою сюжетів всіх театральних сценок були епізоди життя богів Олімпу.
У період Середньовіччя театри взагалі були заборонені, оскільки християнська церква бачила у них залишки язичницьких ритуалів. Акторів нерідко вбивали, а звичайних глядачів відлучали від церкви. Театри були повністю закриті, а актори об’єднувалися в мандрівні трупи та демонстрували своє мистецтво у невеликих поселеннях.
В епоху Ренесансу церква втратила абсолютну владу. Тоді й почався активний розвиток мистецтва, особливо театрального. З’явилися криті будівлі театрів, було придумано багато сценічної техніки, з’явилися абсолютно нові жанри, наприклад, класична опера. З розвитком театру з’явилося й безліч нових професій, таких як освітлювач, машиніст сцени та акустик.
Історія розвитку театрального мистецтва у Закарпатті
Безумовно, театр та мистецтво у Закарпатській області існували, як і в усьому світі, ще з античності. Питання в тому, на який період історії припав найбільший розвиток театрального мистецтва в області. Активний розвиток театрального мистецтва в регіоні відбувся у 1920-1930 роках. Взагалі, цей період для Закарпатської області відзначився особливим підйомом у всіх сферах культурного життя краю. Поштовхом для цього стало створення дуже сприятливої суспільно-політичної атмосфери в умовах сусідньої слов’янської держави – Чехословацької республіки, до складу якої 10 вересня 1919 року увійшло Закарпаття. Саме на початку ХХ століття починається відродження літератури, активно розвивається освіта, крайова періодика, починається видавнича діяльність, створюється суспільство “Просвіта”, яке у майбутньому відіграє величезну роль в житті всього краю, розгортається театральний рух.
Особливе місце у житті цілої області відіграв Василь Ґренджа-Донський. Він був публіцистом, політиком і, звичайно ж, театральним діячем. Особливої уваги заслуговує саме сфера театрального мистецтва. Саме у театральному мистецтві Ґренджа-Донський бачив найпотужніший виховний потенціал, покладаючи на театр величезні надії. Він сподівався, що за допомогою театру вдасться пробудити в закарпатцях національно-патріотичні настрої. Вся його публіцистична спадщина та мемуаристика містять значну частину статей, присвячених життю закарпатського театру та його діячам. Крім цього він писав ґрунтовні рецензії на театральні вистави. Усі ці чинники дозволили назвати В. Ґренджу-Донського одним із перших театральних критиків на Закарпатті, а також засновником театру в області.
Перший театр Закарпатської області
7 липня 1920 року товариство “Просвіта” створило театральний гурток, який у майбутньому поставив оперету Івана Котляревського “Наталка Полтавка”. Це був перший організований виступ на Закарпатті. До 17 вересня того ж року гурток зміг поставити цілих 7 вистав. Хоча існування цього гуртка не могло задовольнити потреби усієї закарпатської інтелігенції. Саме тому вже 23 вересня 1920 року товариство “Просвіта” висунуло пропозицію про створення постійного театру. У січні 1921 року відбулося урочисте відкриття. Театр вирішили назвати “Руський театр “Просвіта”.
Безумовно, багато громадських діячів того періоду говорили про велику культурну та національну цінність цього театру. Поява першого на території всього Закарпаття театру не могло не привернути увагу багатьох відомих культурних діячів та урядових осіб. Привітання висловили Олександр Олесь, Михайло Грушевський, єпископ Папп, Григорій Жаткович та багато інших відомих людей. Цього ж дня артисти театру поставили першу виставу – драму М. Старицького “Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці”. Першими акторами театру стали М. Біличенко, М. Машкевич, Р. Кірчев, А. Девнич, М. Приємська. Переважно акторами були українські емігранти із Чехословаччини. Режисером цієї вистави виступив М. Біличенко, який був родом із Поділля.
Також товариство “Просвіта” працювало над тим, щоб залучити до області якомога більше творчих людей. Наприклад, у 1921 році на запрошення товариства “Просвіта” до Закарпатської області прибув досить відомий театральний діяч Микола Садовський. Саме ця талановита людина була директором та режисером “Руського театру” аж до 1923 року. Саме завдяки цій людині театр із звичайного аматорського перетворився на професійний. Серед персоналу театру можна знайти досить відомі імена, такі як Остапа Вахняніна, Олекси Приходька, Івана Трухлого та Ольги Девнич. У репертуарі театру переважали побутові та музичні п’єси, наприклад, “Пан Штукаревич”, “Запорожець за Дунаєм”, “Назар Стодоля”, “Зимовий вечір”, “Мартин Боруля” та “Бояриня”. Всього за період управління М. Садовського “Руський театр” зміг поставити цілих 86 спектаклів.
Театральне мистецтво у наш час
Безумовно, з часом потреби глядачів змінювалися. Керівники у будь-який час мали підбирати матеріал, який показується в театрі. Із цим зіткнувся, наприклад, керівник Закарпатського драмтеатру Рудольф Дзуринець.
Дзуринець вважає, що люди завжди йдуть до театру за емоціями. Неважливо негативні чи позитивні емоції було отримано у театрі. Важливим є те, що режисер та актори досягли потрібного результату, змусили глядача відчути ці самі емоції. Саме тому, якщо, наприклад, якась жінка після закінчення вистави йде в кафе з чоловіком або зі своїми подругами, щоб обговорити виставу, театральна команда змогла досягти мети.
З року в рік призначення театру змінюється. Колись він був призначений для проведення ритуалів, потім для розваг громадян, Ґренджа-Донський бачив у театрі можливість виховати в людях певні цінності, а в наш час головним є викликати у глядача емоції. І закарпатські театри пройшли досить довгий шлях, щоб українці у XXI столітті могли насолодитися виступами професійних акторів. Зупинити розвиток театру просто неможливо. Він буде розвиватися не дивлячись на заборони, а люди будуть далі ходити на вистави та насолоджуватися ними.
