Світ кіно та театрів завжди заворожував багатьох. Хтось мріяв просто подивитися на роботу зсередини, а хтось хотів пов’язати своє життя з ним. До того ж, таке бажання було далеко не в одного покоління людей. Ось і сьогодні багато підлітків і навіть дорослих хочуть дізнатися, що ж там за ширмою. Щоб розібратися в цьому, варто заглибитися в історію ужгородських театрів ХХ століття. Яка історія ужгородських труп і театрів? Хто були корифеї ужгородських театрів? І що взагалі відбувалося в той час? Про це і йтиметься у статті на uzhhorod.in.ua.
Рання історія театрів Закарпаття
Перед тим, як говорити про театральне життя Закарпаття, варто подивитися на загальнополітичну ситуацію. Закарпаття на той момент входило до складу Чехословацької республіки. Саме це створило сприятливі умови для будівництва місцевих театрів.
Ще на початку ХХ століття будівлі театру у тодішньому австро-угорському Унгварі не було. Петро Сова в своїй книзі “Минуле Ужгорода” у 1937 році писав, що наприкінці XIX століття дерев’яний літній театр збудували у дворі готелю “Паннонія” (нині ця будівля розташована у дворі пошти на Поштовій площі). На жаль, цей перший театр згорів ущент у 1903 році. Так, одна з місцевих газет на той час писала, що о 4 годині ранку раптово зайнялася винокурня Зіпсера, яка працювала біля літнього театру. Усього за кілька хвилин театр, який був повністю дерев’яним, а також вбиральня вже горіли. Високе полум’я розбудило всіх людей, що жили поблизу, і сотні людей прибігли рятувати не лише театр, а й власні будинки від пожежі. Власник винокурні не дуже засмутився, адже вона була застрахована і всі збитки було відшкодовано, а ось керівник театру Альберт Кевешші та його партнери не знали, що їм взагалі робити.
Нову площу вже без будівлі театру на Поштовій було відкрито у 1905 році. Через два роки міська управа вирішила побудувати новий театр на тому ж місці. Місцева влада змогла випросити у міністерства внутрішніх справ для цієї мети допомогу в 45 тисяч крон, що на той момент було половиною від необхідної суми грошей. На жаль, новий театр вийшов дуже невдалим і не зміг послужити мешканцям міста.
Місцеві газети писали, що проєкт будівлі розробили будапештські архітектори Ігнац Ріттер та Лайош Фегер. На відкриття прийшла величезна кількість людей, а розпочалася церемонія з вірша Мартона Відора, який склав його спеціально для цієї події. Після офіційної частини відкриття продовжилося величезним бенкетом.
Проблеми першого ужгородського театру
Будівля цього театру належала місту та надавалася у користування різними театральними товариствами. У різні роки існувало безліч цих громад: єврейське, українське, угорське, російське.
Згодом у залі театру почали проводити й кінопокази. У 1928 році ужгородська газета писала, що будівля театру зовсім не підходить для показу фільмів, адже вона є вогненебезпечною і дуже тісною. Через такі відгуки прибуток від кінопоказу рік у рік падав. Більше того, багато хто відзначав аварійний стан будівлі, через що виникав страх, що дах просто обвалиться комусь на голову.
Театральні трупи теж не були в захваті від будівлі, в якій доводилося працювати. Окрім того, орендну плату за використання приміщення вважали дуже високою. У 1927 році орендна плата становила за вечір 150 чеських крон, тоді як у найближчому місті Мукачево брали лише 1% від прибутку за показ вистави.
Про те, що будівлю необхідно знести, почали говорити ще в 1930 році, а вже в 1934 члени міської управи винесли це питання на офіційний рівень. Дехто говорив про якнайшвидший демонтаж будівлі, яка не відповідає сучасним потребам місця для проведення вистав та переконував, що на тому місці потрібно розширити сусідній сквер. Але багато депутатів вагалися, бо на той час у бюджеті не було коштів на швидке зведення нової будівлі, а місто на той момент не могло обходитися без театру.
Головна постать тогочасного театрального життя
Величезну роль у культурно-мистецькому житті цілого краю, а отже, і його національно-патріотичному просуванні відіграв В. Ґренджа-Донський, який розпочав свою діяльність поетичними збірками «Золоті ключі» та «Квіти з тереном». Саме ці твори стали одними з перших видань українською народною мовою на Закарпатті. Це була лише невелика частина всієї громадської діяльності. Варто зазначити, що В. Ґренджа-Донський насамперед дуже цікавився всім культурним та політичним життям у країні, а тому хотів бути її частиною в кожному аспекті. Тому з початку 20-х років В. Ґренджа-Донський був членом головного відділу товариства «Просвіта», активним публіцистом, який не лише видавав свої статті на сторінках популярних періодичних видань, а й редагував ці видання. Також він є фундатором товариства українських письменників та журналістів Підкарпатської Русі. Саме з нього і почалася культурна революція на Закарпатті, що в свою чергу згодом спричинило створення безлічі театрів.
У театральному мистецтві В. Ґренджа-Донський побачив надпотужний виховний потенціал, покладаючи на театр величезні надії у справі національно-патріотичного піднесення рідного краю. Його публіцистична спадщина мемуаристики містить значну частину статей, присвячених життю Закарпатського театру та його видатних діячів, а також ґрунтовні рецензії на театральні вистави. Ці матеріали дали підставу історикам крайового театру назвати Ґренджу-Донського одним із перших театральних критиків Закарпаття. Тому не безпідставно В. Ґренджу-Донського сучасники називають фундатором театральної критики Закарпаття.
Дослідник Закарпатського театру І. Баглай ще 1990 року на сторінках журналів звернув увагу на причетність В. Ґренджі-Донського до театрального руху на Закарпатті. Звичайно, все це робилося на основі статей та рецензій самого Ґренджі-Донського.
Театральні трупи Закарпаття
Після закінчення університету у 1931 році частина студентів із Праги переїхала на роботу до Ужгорода та продовжила свою театральну діяльність, обравши собі нову назву “Райдуга”, колективу, створеного ще у 1926 році при товаристві “Просвіта”. Гастролюючи містами та селами Закарпаття, і “Верховина”, і “Райдуга” несли у широку громадськість рідне слово, по суті, виконували роль народної кафедри з питань закріплення серед населення чистоти української літературної мови.
Брати Юрій та Євген Шерегії були частиною іншої національно-свідомої молоді, що пройшла своєрідну творчу школу мистецтва театру у “Верховині”, а потім і “Райдузі”, організовують у 1934 спочатку пластовий хор з драматичною секцією, потім театральну дружину, до якої приєдналася вчительська молодь. Звісно, крок за кроком, долаючи величезні труднощі, виходить на велику сцену вже як професійний театр “Нова сцена”, розгортаючи свою діяльність спочатку в Ужгороді, а в період Карпатської України – у Хусті.
На початку 1939 року театр “Нова сцена” став збудником, носієм і, що немало важливо, справжнісіньким рупором національної ідеї Карпатської України як вільної незалежної європейської держави, за що й отримує від її уряду статус стаціонарного театру з офіційною назвою Український національний театр “Нова сцена”. Саме таким і було театральне життя Закарпаття в ХХ столітті.
