Мальовничі пейзажі, автентичні поселення та багата історична спадщина. Все це завжди приваблювало кіномитців у закарпатському краю. Першим фільмом, зйомки якого відбувались на Прикарпатській Русі, стала картина режисера з Чехословаччини Яна Юсти «Корятович». Премʼєра відбулась в Празі в 1922 році. На жаль, ані оригінал, ані копії не збереглися. Після цього на Закарпатті було знято ще немало стрічок. Представляємо найвідоміші з них на uzhhorod.in.ua.
«Марійка-невірниця» (1933 р.)
Фільм знімали у селі Колочава, поряд з долиною річки Мокрянка. Процес зйомки супроводжувався багатьма труднощами. По-перше, цей край славився неймовірною кількістю опадів, їх випадало тут більше, ніж у всьому Закарпатті. Другою перешкодою стала неабияка кількість юдейських та християнських свят. Бувало таке, що на тиждень їх випадало п´ять. Це теж затримувало зйомки та призводило до величезних затрат. Адже ніхто з місцевих навіть уявити не міг, як це – працювати у свято. Здавалось би, до чого тут місцеві? Річ у тому, що всі актори фільму – це виключно верховинці, які проживали у Колочаві та в сусідніх селищах. Звідки з´являлась ще одна перепона. Майже ніхто з акторів не вмів читати та писати, тому ролі вчили на слух.
Та незважаючи ні на що, вийшла чудова картина, яку глядачі тепло зустріли в кінотеатрах Праги, Брно та Братислави. Критики навпаки доволі холодно прийняли цю кіноісторію з закарпатського села. Справжнє визнання стрічка «Марійка-невірниця» здобула лише через 76 років. На фестивалі архівних та реставрованих стрічок “l Cinema Ritrovato” в Болоньї вона виграла в категорії “Найкращий знову відкритий фільм”.
«Снігова королева» (1966 р.)
Не дивно, що режисер фільму Геннадій Казанський звернув увагу саме на Закарпаття при виборі локацій для зйомки цієї пригодницької казки. Круті стежки, густі ліси, стрімкі гірські річки. Саме тут смілива Герда долала кілометри шляху задля визволення свого брата. З маленькою розбійницею вони пробирались по руїнах Невицького замку. А величний палац Шенборнів виступив в ролі королівського замку.
Всю знімальну групу та акторський склад вразили тоді карпатські пейзажі та атмосфера цього краю. Актор В´ячеслав Цюпа, який зіграв Кая, навіть через 50 років згадував про дивовижну природу та найсмачніший борщ з мукачівського ресторанчику, в якому стояла ложка (такий він був густий та наваристий).
«Війна і мир» (1967 р.)
Враховуючи велич самого твору, стає зрозуміло, що зйомки цього фільму увійшли в історію не тільки закарпатського, але й всього радянського кіно. Більш того, картину визнали «наймасштабнішим кінопроєктом ХХ століття». Пізніше в Книзі рекордів Гіннеса з’явився запис про цей фільм. В ньому було зафіксовано найбільшу кількість кіностатистів — 120 тисяч осіб.
Зокрема на Закарпатті знімали в селі Куштановиця Мукачівського району, у винрадгоспі неподалік Сваляви та на футбольному стадіоні Мукачева. Бюджет фільму склад понад 8 мільйонів рублів. Сергій Бондарчук, який був режисером та зіграв роль П´єра, отримав гонорар 42 000 рублів (для розуміння тих часів, трикімнатна квартира коштувала тоді 4000 рублів). Стрічка вийшла блискуча, в кінотеатрах зібрала більше 135 мільйонів глядачів, а в 1968 році отримала «Оскар» за кращий іноземний фільм.
«Ватерлоо» (1970 р.)
Надихнувшись успіхом попереднього фільму, Сергій Бондарчук повертається на Закарпаття, щоб зняти легендарну битву під Ватерлоо. Полонини Нижнього Солотвино на думку режисера ідеально підійшли для відтворення тогочасного поля бою.
Щоб передати весь масштаб історичного протистояння, було задіяно 15000 солдатів. Тоді навіть ходив жарт, що Бондарчук керує сьомою за чисельністю армією світу.
«Табір іде у небо» (1976 р.)
Ще один з радянських кінохітів. Майже 65 мільйонів глядачів переглянули його в кінотеатрах та з року в рік із захопленням дивились вже по телевізору. Режисер фільму Еміль Лотяну дуже хотів максимально правдиво відтворити атмосферу циганського життя.
Але знайти справжніх ромів-кочівників виявилось непросто. Нарешті він натрапив на невеликий табір біля Виноградова на Закарпатті. Місцеві спочатку вороже поставились до чужинців, але потім погодились. Більшість сцен була знята саме там, у таборі під Виноградовом, а також в Міжгір´ї.
«Легенда про безсмертя» (1985 р.)
В основі стрічки – життя Героя Радянського Союзу Олекси Борканюка. Він відзначився багатьма подвигами під час Другої Світової війни. Зокрема у цьому фільмі розповідається про випадок висадки на окуповану територію шістьох радянських парашутистів.
Одному Борканюку вдалось залишитись непоміченим. Всіх інших та багатьох місцевих жителів нацисти взяли в полон. Олекса добровільно прийшов і здався, щоб зберегти полонених від страти. Знімали кіно в славнозвісній Колочаві. Як і минулого разу, жителі села активно брали участь у зйомках.
«Імпорт–експорт» (2007 р.)
Картину зняв австрійський режисер Ульріх Зайдль. В основі сюжету – дві історії життя. Перша – про охоронця-невдаху з Австрії, який випадково потрапляє в Ужгород, а потім прямує на Схід України. Друга – про медсестру з України, яка потрапляє до Австрії у пошуках кращої долі.
Фільм вийшов доволі провокативний, зі сценами жорстокості та відвертими епізодами. Режисер стрічки згадував, як вони зі знімальною групою ночували в ужгородському готелі «Закарпаття» та мали неприємний досвід спілкування з місцевими хуліганами й корумпованою поліцією.
«Межа» (2017 р.)
Спільна робота кіномитців з України та Словаччини, яка здобула приз за найкращу режисерську роботу у Карлових Варах на Міжнародному кінофестивалі. Події у фільмі відбуваються влітку 2017 року, коли Словаччина була за кілька кроків до вступу до Шенгенської зони. У зв´язку з цим впроваджувались нові зміни та посилення контролю на кордоні.
Це, звичайно, внесло корективи в життя та бізнес контрабандистів з обох сторін. Назва картини відображає не тільки конкретну межу між двома країнами, а і умовну межу людської моралі, совісті та честі, яка для кожного своя. Докладніше про цю картину читайте в статті.
«Холодна кров»/«Останній крок» (2019 р.)
Для всього Закарпаття приїзд зірки світового масштабу, Жана Рено, стало епохальною подією. Охорона працювала у посиленому режимі, адже ажіотаж навколо актора спалахнув неабиякий. Майже 30 хвилин фільму складають епізоди, зняті на березі відомого озера Синевир. За сюжетом, події відбуваються в Канаді, але українські пейзажі виявились не гіршими, тому прийняли рішення знімати тут.
На жаль, картину сприйняли як невдалу паралель з легендарним «Леоном», адже історія дуже схожа – брутальний кілер та тендітна дівчина. Тож стрічка не отримала ніяких нагород, але закарпатці все одно пишаються тим, що до них завітав такий почесний гість.
«Мої думки тихі» (2019 р.)
Ужгородський режисер Антоніо Лукіч розпочав свою кар’єру з цієї незвичної стрічки. На перший погляд сюжет здається трохи кумедним. Фрілансер Вадим натрапив на цікавий іноземний проєкт. Йому потрібно записати голоси рідкісних пташок та тварин української фауни Закарпаття. Це завдання заглиблює героя у вир шалених пригод.
На шляху до Закарпаття він зустрічає свою маму. І ось тут вже режисер торкається більш глибоких тем – відносин між батьками та дітьми. Стрічка здобула декілька українських на іноземних нагород та зайняла 20 сходинку в списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно. Дізнайтесь більше про цей фільм та його режисера тут.
