Український кінематограф не багатий на фільми жахів. Першою стрічкою у такому стилі вважають фільм Любомира Кобильчука “Штольня”, який вийшов на широкі екрани у 2006 році. Вже згодом з’явилися “Тіні незабутих предків”, “Чунгул” та “Синевир”. Усі вони мали свої унікальні історії й цікавий сюжет, але фільм, знятий на Закарпатті, мав особливість, адже виходив першим на великі екрани у форматі 3D, пише сайт uzhhorod.in.ua.
Легенди про Синевир
Перед створенням сюжету у сценаристів було важке завдання обрати ту історію жахів, яка буде не лише реалістичною, але й лякаючою. Синевир — містичне озеро. Так його називають місцеві жителі, які знають сотні легенд про нього.
Однією з найпоширеніших легенд є розповідь про таємну печеру на дні озера, яка має вихід на інший бік землі, й кожен, хто пірне в Синевир, дістанеться до Сполучених Штатів Америки. Воно і не дивно, адже максимальна глибина озера 22 метри, й науковцями його дно майже не вивчене.
Також існує легенда, що озеро має подвійне дно. Це все через те, що глибоко в озері розташована база інопланетян, які невдало приземлилися на землю десять тисяч років тому.
Старі люди розповідали, що в озері живе дивне створіння. Описували його, як велику черепаху із головою динозавра. А хтось взагалі говорив, що бачив там мегалодона. Ніби ці акули не вимерли 3 мільйони років тому, а через підземні тунелі оселилися в Синевирі.
І правда — ідей для сюжету фільму жахів вистачало. З висоти пташиного польоту озеро нагадує око, тож тут виник і масонський містичний вплив на Синевир, який притягував до нього усіляких химер, монстрів та тварюк.
Згадували й про песиголових, яких колись навіть описував Марко Поло, які мешкали в лісах та на незаселених територіях. Песиголові нагадували вовків у людському тілі й не любили ділити територію з іншими живими істотами. Саме на цих створіннях зупинилися сценаристи.
Правда про Синевир
Синевир — найбільше гірське озеро в Україні. Розташоване воно на висоті 989 метрів над рівнем моря, а максимальна глибина 22 метри. За дослідженням вчених озеро утворилося в результаті зсуву ґрунту, через землетрус близько 10 тисяч років тому. Є два чинники, які не дозволяють купатися в Синевирі: небезпечна глибина та температура води, яка, навіть, влітку становить 11-13 градусів тепла. Як виявляється не містичні чудовиська спричинили заборону купання в озері.
Навколо озера чарівна природа з хвойним лісом та схилами. Подейкують, що деяким деревам вже понад 150 років. У лісі ж не живуть страшні міфічні істоти, але там може бути небезпечно через ведмедів та вовків, а ще тут живе карпатська рись, яка теж вважається хижаком.
Щорічно біля озера проводиться фестиваль “На Синевир трембіти кличуть”. Етнічний захід на якому передається культура регіону, дегустуються місцеві страви та рекламується сувенірна продукція виготовлена власноруч селянами.
Якщо ж брати до уваги легенду без містики, то назва Синевир походить через те, що озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь, яка оплакувала смерть свого коханого Вира.
Сюжет фільму
За задумом режисерів Олександра та В’ячеслава Альошечкінів, дії відбуваються в кінці 70-х років в українських Карпатах. У селі поблизу гірського озера Синевир брат та сестра Сашко та Іванка вирішують порибалити. За сюжетом, діти вже на озері чують із лісу крики про допомогу і вирішують допомогти, але в лісі вони губляться і тут починається справжня історія.
Далі в сюжеті запозичують іноземний досвід розвитку подій. Група студентів бажає з Києва їхати на відпочинок до озера. Компанія із 5 людей розбивають на березі Синевиру кемпінг та відпочиває. Ввечері студенти сідають навколо вогнища та розповідають по черзі страшні історії.
Один із героїв згадує стару легенду, за якою в Синевирі живуть песиголові, істоти з людським тілом та вовчою головою. Після чого компанія студентів бачиться із дівчинкою Іванкою, яка вибігла до них із лісу та попросила допомогти знайти брата Сашка, який загубився.
В лісі студенти не можуть знайти хлопчика, але зустрічаються зі справжніми песиголовами. Після цього у головних героїв фільму є ціль — вижити.
Зйомки проходили не лише на Закарпатті
Основним місцем зйомок була локація поблизу озера Синевир. Крім цього, задіяли й село поблизу озера Синевирська Поляна Хустського району. У туристичному населеному пункті проживає 1364 людини, які чи не всі спостерігали за зйомками фільму у реальному часі.
Лісовий масив знімали у Києві, поблизу історичної місцевості Виноградар. Чому обрали саме цю локацію для зйомок режисери не пояснювали. Хоча тут можна допустити, що для розміщення усієї апаратури не всі ліси на Закарпатті підходять через велику кількість схилів та підйомів.
Акторський склад
Головні ролі виконувати у фільмі запросили майже усіх акторів-дебютантів. Для більшості це був дебют у великому кіно. Серед досвідчених акторів можна було відзначити появу Сергія Романюка, який в “Синевирі” зіграв не головну роль.
Ключові ролі у стрічці отримали Катерина Лавринюк, яка до цієї ролі знімалася в епізодичних моментах та була ведучою погоди на одному із телеканалів, Ілля Рудаков, який після фільму “Синевир” одразу переїхав до Росії й залишився там, Костянтин Войтенко, тоді ще актор-початківець, а вже тепер відомий своїми ролями в українському кінематографі, Богдан Юсипчук — актор, який поєднує зйомки у кіно з модельною кар’єрою. І Зоряна Марченко, яка до того часу мала досвід у кількох епізодичних ролях.
На роль дівчинки Іванки запросили фіналістку Дитячого Євробачення Мілу Сивацьку. У кіно до “Синевиру” вона грала, але в епізодах. Здебільшого їздила по модельних конкурсах та була ведучою на конкурсах краси “Міні-міс інтернешнл”. Після головної ролі у фільмі жахів “Синевир зосередилася на акторській кар’єрі.
Реакція кінокритиків
До виходу фільму “Синевир” усі інші українські історії жахів отримували здебільшого змішані відгуки від кінокритиків. Наприклад, “Штольню” критикували за передбачуваність та обмаль страшних епізодів, а от позитивні відгуки отримали жартівливі переходи та кінематографічні знахідки.
Кінострічка жахів “Тіні незабутих предків” отримала також змішані відгуки. Загалом, експертам сподобався сюжет та спецефекти, але на той час гра молодих акторів підвела. Крім цього, дуже багато відгуків стосувалося того, що фільм створили за американським стандартом і сюжет подібний на безліч стрічок Заходу.
“Синевир” не став виключенням, і критики дали фільму також посередні оцінки. Бажання зробити схожий на американські фільм жахів негативно прийняли всі кінокритики. Крім цього, була відзначена і доволі слабка гра акторів-дебютантів, а ще й дуже сильно різала вуха російська мова, якої в кінострічці було багато. З іншого боку, експерти знайшли й позитивний момент від виходу фільму жахів “Синевир” – це пробудження українського кінематографа, адже хоррор-жанр перейшов на новий рівень.
Провал касових зборів
Згідно з кошторисом, який був опублікований братами Альошечкіними, на фільм витратили 450 тисяч доларів. Враховуючи те, що за курсом у 2014 році це було трохи більше ніж 4,5 млн гривень, а зібрати змогли лише 1,7 млн грн, то фільм у цьому показнику зазнав фіаско в Україні.
Ситуацію врятувала можливість режисерів працювати на два фронти, адже російський напрямок ніхто не забороняв, і саме там “Синевир” зміг зібрати майже 400 тисяч доларів на кінопрокаті.
